Глава МЗС Вірменії: на початку 90-х 40% Нагірного Карабаху було окуповано Азербайджаном
Глава МЗС Вірменії Зограб Мнацаканян в інтерв’ю, розміщеному на сайті belsat.eu, у відповідь на питання про те, чи вірить він у звучать з азербайджанською та білоруської сторін коментарі про те, що Білорусь продає ракетні системи для того, щоб на Південному Кавказі створити баланс, заявив, що для Вірменії це неприйнятно.
«Ми це не приймаємо, це неприйнятно. Ми є союзниками в рамках ОДКБ і маємо зобов’язання в рамках ОДКБ. Те, що стосується білоруської зброї в Азербайджані, прошу врахувати, що від цієї зброї гинуть наші співвітчизники. Для вас це бізнес, для нас це зброя, яка вбиває наших людей. Тому ця чутливість у нас була і залишається дуже високою. Тобто не чутливість, а просто неприйнятність», — заявив він.
У відповідь на питання про те, чи є якісь аргументи переконати Білорусь обмежити такого роду бізнес, Мнацаканян зазначив, що відсутність безпеки в Південно-Кавказькому регіоні буде мати дуже сильні наслідки.
«Це стосується інтересів значно ширше, ніж наш регіон. Гонка озброєнь в нашому регіоні не сприяє стабільності. Ми залишаємося прихильними дуже суворо мирному врегулюванню Нагірно-Карабахського конфлікту, і у нас є дуже ясно виражені позиції в цьому сенсі. Найголовніше, це не просто якесь аморфне питання, а питання, яке стосується екзистенційної безпеки наших людей», — сказав він.
У цьому контексті глава вірменського зовнішньополітичного відомства нагадав про досить важку історію, пов’язану з цим конфліктом.
«У 90-ті роки були ситуації, коли Нагірного Карабаху могло просто не бути, на початку 90-х 40% Нагірного Карабаху було окуповано Азербайджаном і 40% нашого населення було піддане етнічних чисток. Вірменія була і залишається гарантом безпеки Нагірного Карабаху. Карабах зміг захистити себе», — сказав він.
За словами Мнацаканяна, сьогодні склалася система безпеки, яка здійснюється суто силами Нагірного Карабаху.
«Я ще раз повторю: Вірменія була і залишається гарантом безпеки Нагірного Карабаху. Для нас це екзистенціальні питання, коли ми маємо ситуацію, коли вбивця людини вірменської національності стає героєм Азербайджану, коли ми маємо ситуацію, коли ставлять ультиматуми і потім робляться спроби агресії, як це було в квітні 2016-го року. Для нас все це ще раз підтверджує, що це питання стосується строго екзистенційної безпеки конкретних людей. Це конкретні люди, вони мають імена та прізвища. Це не якась абстракція для нас. Потенціал захисту говорить про те, що, так, будуть наслідки, і вони будуть стосуватися всіх», — підкреслив він.
Глава МЗС Вірменії в цьому контексті заявив, що немає альтернативи світу, немає альтернативи мирному врегулюванню цього конфлікту.
«І всяке сприяння ескалації ситуації – воно не в інтересах миру. Це питання відповідальності», — резюмував Мнацаканян.
По темі: Карабахському конфлікту не 30, а 100 років — політолог
Як відомо, початок карабахського конфлікту було покладено в 1988 році, після заяви переважно населеного вірменами Арцаха (Нагірного Карабаху) про вихід зі складу Азербайджану. 10 грудня 1991 року в Нагірному Карабасі відбувся референдум, де 99,89% висловилися за повну незалежність від Азербайджану. Референдуму передували погроми вірмен у різних містах Азербайджану-Сумгаїті, Баку, Кіровабаді та ін.
Ініційовані Азербайджаном слідом за референдумом широкомасштабні бойові дії призвели до втрати контролю не тільки над Нагірним Карабахом, але і прилеглими до нього сімома районами.
З 12 травня 1994 року після набуття чинності тристоронньої угоди про перемир’я в зоні конфлікту припинені військові дії, які, однак регулярно порушуються Азербайджаном. ЗС Азербайджану періодично обстрілюють також прикордонні села і дороги Вірменії, поза зоною карабаського конфлікту, що є спробою перенести конфлікт по всій протяжністю кордону між двома країнами.
Переговори щодо мирного врегулювання конфлікту в Карабасі ведуться в рамках Мінської групи ОБСЄ, співголовами якої є США, РФ і Франція.
Країни-співголови підкреслюють, що рішення карабахського конфлікту повинно бути засноване на основоположних принципах міжнародного права — незастосування сили, територіальна цілісність, рівноправність і право народів на самовизначення, — а також на тих елементах, які запропоновані президентами країн-співголів МГ ОБСЄ в їх п’яти відомих заявах як єдиного цілого.
