Загрузка...
Вы здесь:  Главная  >  СВІТ  >  Данная статья

МЗС Нагірного Карабаху виступив з коментарем з приводу спекуляцій Азербайджану форматом переговорів

17.05.2019 

МЗС Нагірно-Карабахської Республіки виступив з коментарем з приводу спекуляцій Азербайджану форматом переговорів.

«У зв’язку з триваючими спекуляціями азербайджанської влади щодо формату переговорів і правових основ врегулювання азербайджано-карабаського конфлікту вважаємо за необхідне відзначити наступне.

Азербайджанська влада наполегливо намагається представити прийняті в 1993 році резолюції Ради Безпеки ООН по Нагірному Карабаху (Арцаху) в якості правової основи врегулювання азербайджано-карабахського конфлікту. Подібний підхід є одним з наочних прикладів довільного тлумачення азербайджанською стороною даних документів.

У цьому зв’язку необхідно відзначити, що для врегулювання локальних конфліктів, особливо тих, які не становлять загрозу міжнародному миру, Статут ООН наказує звертатися, в першу чергу, до регіональних організацій. Цим підходом керувався РБ ООН щодо азербайджано-карабахського конфлікту, утримавшись від прямих посередницьких ініціатив на підтримку зусиль НБСЄ/ОБСЄ, що прямо зафіксовано в резолюціях. Саме з цієї причини РБ ООН не встановлював ні параметрів, ні принципів врегулювання азербайджано-карабахського конфлікту. Згідно позиції міжнародного співтовариства, вираженої в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН про співпрацю між ООН і ОБСЄ, а також заяви Генеральних Секретарів ООН, питання політичного врегулювання азербайджано-карабахського конфлікту перебуває у віданні ОБСЄ, яка видала мандат США, Росії і Франції на здійснення посередницької діяльності.

Крім того, як і будь-які інші документи, резолюції РБ ООН не можуть розглядатися поза контекстом часу та обставин їх прийняття. Всі чотири резолюції були прийняті в період активних бойових дій і мали на меті покласти край війні і почати політичний діалог для досягнення врегулювання виключно мирними засобами шляхом переговорів, як того вимагає Статут ООН. Підтвердженням того, що Рада Безпеки ООН не займався питанням політичного врегулювання азербайджано-карабахського конфлікту, служить і той факт, що, після укладення Арцахом (Нагірним Карабахом), Азербайджаном і Вірменією безстрокової Угоди про повне припинення вогню і воєнних дій від 12 травня 1994 року, він більше не приймав резолюцій по Арцаху. Необхідно особливо підкреслити, що резолюції РБ ООН не були реалізовані саме через позицію Азербайджану, який категорично відмовлявся своєчасно і повною мірою виконати основну вимогу всіх резолюцій — негайне припинення вогню, всіх військових дій і ворожих актів. Протягом року з моменту прийняття першої резолюції і до укладення в травні 1994 року безстрокової Угоди про припинення вогню азербайджанська сторона неодноразово зривала домовленості про тимчасове перемир’я або відмовлялася їх продовжувати. На тлі небажання гарантувати світ і пов’язувати себе зобов’язаннями щодо припинення бойових дій, апеляції офіційного Баку до резолюцій РБ ООН мали на меті досягти військової переваги для продовження війни.

Крім того, проводиться Азербайджаном цілеспрямована політика дестабілізації обстановки на лінії зіткнення збройних сил Арцаха і Азербайджану, його небажання здійснити заходи з метою зміцнення довіри і зниження напруженості, заохочення ксенофобії і ненависті відносно вірмен, відмова від ведення прямих переговорів з Арцахом, спроби всіма можливими способами ізолювати його, а також перешкоджання відвідин Арцаха представниками спеціалізованих гуманітарних організацій йдуть врозріз з цілим рядом вимог і закликів, що містяться в резолюціях Ради Безпеки ООН, а саме: утримуватися від будь-яких дій, які ускладнять мирне врегулювання конфлікту (резолюції 822, 853); негайно припинити всі військові дії і ворожі акти з метою встановлення міцного припинення вогню (резолюція 822); вести переговори допомогою прямих контактів між сторонами (резолюція 853); забезпечити швидкий скликання Мінської конференції НБСЄ в цілях досягнення врегулювання конфлікту шляхом переговорів (резолюція 874); відновити економічні, транспортні та енергетичні зв’язки в регіоні (резолюція 853); забезпечити безперешкодне здійснення міжнародної діяльності з надання гуманітарної допомоги (резолюції 822, 853, 874).

Саботаж Азербайджаном резолюцій, його спроби використовувати їх для досягнення протилежних цілей і виправдання продовження бойових дій створили ситуацію, при якій РБ ООН перестав приймати нові резолюції.

Заяву Ради глав держав Співдружності незалежних держав від 15 квітня 1994 року і Бішкекський протокол, підписаний керівниками парламентів Арцаха, Вірменії та Азербайджану 5-8 травня 1994 року, проклали шлях до висновку військовими керівниками трьох зазначених сторін Угоди про повне припинення вогню і воєнних дій від 12 травня 1994 року.

Спроби Азербайджану представити окремі положення зірваних їм самим 26 років тому резолюцій РБ ООН в якості основи для врегулювання азербайджано-карабахського конфлікту, суперечать принципу сумлінності. Апелюючи до даних резолюцій, офіційний Баку насправді прагне досягти результату (досягнення військової переваги), який суперечить цілям резолюцій (виключно мирне вирішення конфлікту для зміцнення миру і стабільності). Ще одним свідченням неадекватної інтерпретації офіційним Баку резолюцій РБ ООН і норм міжнародного права в цілому є спроба представити згоду на ведення переговорів в якості компромісу з азербайджанської сторони. Тим часом, мирне вирішення спорів, в тому числі за допомогою переговорів, є юридично обов’язковою вимогою Статуту ООН і не може бути предметом торгу.

Крім того, 14 березня 2008 року Азербайджан ініціював прийняття Генеральною Асамблеєю ООН резолюції по Нагірному Карабаху, тим самим підтвердивши, що Рада Безпеки не займається питанням врегулювання азербайджано-карабахського конфлікту, а прийняті ним в 1993 році чотири резолюції не застосовні в якості принципів врегулювання. Згідно з пунктом 1 статті 12 Статуту ООН, «коли Рада Безпеки виконує покладені на нього цим Статутом функції стосовно будь-якого спору або ситуації, Генеральна Асамблея не може робити будь-які рекомендації, що стосуються цього спору або ситуації, якщо Рада Безпеки не запитає про це». Примітно, що всі три держави-співголови Мінської групи, які також є постійними членами Ради Безпеки ООН, проголосували проти даної резолюції Генеральної Асамблеї.

Безпідставними є також доводи Баку щодо формату переговорного процесу з врегулювання азербайджано-карабахського конфлікту. Азербайджанська сторона в якості підтвердження своєї позиції намагається представити одне з ранніх листів першого голови Мінської конференції Маріо Раффаэлли, ігноруючи при цьому як загальний контекст дискусії щодо формату переговорів, так і наступні рішення, прийняті в ОБСЄ з цього питання. Слід зазначити, що 23 вересня 1992 року, всього через тиждень після попереднього листа, на яке посилається азербайджанська сторона, Маріо Раффаэлли направив Чинному голові ОБСЄ Йозефу Моравчику новий лист. У ньому голова Мінської конференції підкреслює, що «італійське головування непохитно дотримувався і продовжує дотримуватися принципу, що формула «обрані й інші представники» не дозволяє провести відмінності між вірменською та азербайджанською сторонами Нагірного Карабаху». Далі Маріо Раффаеллі зазначає, що «класифікація мандата, що встановлює таке розмежування, була б виправдана». «Населення вірменського походження, безумовно, є основною зацікавленою стороною не тільки з тієї причини, що в 4 рази перевершує чисельністю населення азербайджанського походження, то також тому, що воно здійснює де-факто контроль території, а також є стороною, зацікавленою в зміні статус-кво. Таким чином, для будь-якого об’єктивного спостерігача воно (вірменське населення Нагірного Карабаху – МЗС Арцах) є основним співрозмовником азербайджанського уряду», — йдеться в листі.

Подальший хід протистояння переконливо продемонстрував, що Арцах є однією з основних сторін конфлікту. Про це свідчать, зокрема, кілька раундів прямих переговорів між Арцахом і Азербайджаном, включаючи зустріч на вищому рівні, а також більше 10 угод, досягнутих в 1993 році безпосередньо між Степанакертом і Баку про обмеження воєнних дій, тимчасове перемир’я або його продовження. У 1993 році статус Арцах в якості повноцінної сторони конфлікту був визнаний з боку міжнародного співтовариства, що в подальшому знайшло відображення в резолюціях РБ ООН, на які посилається Азербайджан, так і в підсумковому документі Будапештського саміту НБСЄ 1994 року.

Як ми неодноразово відзначали, згідно з підсумковим документом Будапештського саміту, сторонами конфлікту є ті сторони, які підтвердили домовленості про припинення вогню від 12 травня 1994 року.

Вважаємо за необхідне в черговий раз нагадати, що угоду про припинення вогню від 12 травня 1994 року було досягнуто Арцахом, Азербайджаном і Вірменією.

26-27 липня 1994 Арцах, Азербайджан і Вірменія підписали додаткову угоду, в якій підтвердили «взяті на себе зобов’язання з припинення вогню аж до укладення великої політичної угоди».

29 серпня 1994 року Арцах, Азербайджан і Вірменія виступили з офіційними заявами, в яких публічно підтвердили свої зобов’язання щодо дотримання угод про припинення вогню.

31 серпня 1994 року МЗС Російської Федерації виступив з заявою, в якій зазначив: «У Москві вітають зроблені в ці дні в Баку, Єревані та Степанакерті спеціальні заяви, в яких висловлено задоволення дотриманням усіма сторонами в конфлікті припинення вогню навколо Нагірного Карабаху і на вірмено-азербайджанському кордоні, встановленого при посередництві РФ з 12 травня. Підтвердження керівниками військових відомств Азербайджану, Вірменії і Нагірного Карабаху наказів про припинення вогню, оголошення кожною стороною заходів покарання до осіб, винних у можливих порушеннях, підкреслена сторонами рішучість дотримуватися режиму припинення вогню аж до укладення політичної Угоди про припинення збройного конфлікту підвищують упевненість в тому, що, незважаючи на всі труднощі, процес мирного врегулювання в Карабасі можна зробити незворотнім».

12 листопада 1994 року у зв’язку з 6 місяцями дотримання режиму припинення вогню, діючий голова Мінської групи Андрес Бьюрнер виступив із заявою, в якому «з задоволенням привітав обнадійливі заяви, одночасно озвучені сьогодні лідерами Азербайджану, Вірменії і Нагірного Карабаху, у яких вони підтверджують свої тверді зобов’язання дотримувати припинення вогню аж до підписання більш широкого політичного угоди». Необхідно також відзначити, що текст заяв був запропонований сторонам Андресом Бьюрнером і повноважним представником президента Росії послом Володимиром Казимировим.

3 лютого 1995 співголова Мінської групи звернулося до керівництва Вірменії, Азербайджану і Арцаха з пропозицією про зміцнення режиму припинення вогню. Після отримання згоди всіх трьох сторін посередники направили Азербайджану, Вірменії та Арцаху повідомлення про вступ в силу угоди, а також вказали номери урядової міжміського зв’язку в Баку, Єревані та Степанакерті для прямої екстреного зв’язку.

Всі ці факти не залишають сумніву в тому, що формулювання підсумкового документа Будапештського саміту про сторони, які підтвердили угоду про припинення вогню, передбачає Азербайджан, Вірменію і Арцах (Нагірний Карабах). Остаточна ясність у цьому питанні була внесена Діючим головою ОБСЄ, міністром закордонних справ Угорщини Ласло Ковачем, який виступив зі спеціальною заявою на засіданні Керівної ради ОБСЄ 31 березня 1995 року в Празі і «підтвердив раніше прийняті ОБСЄ рішення про статус сторін, тобто про участь двох залучених в конфлікт держав-учасників, а також третьої сторони в конфлікті (Нагірного Карабаху) у всьому процесі переговорів, включаючи Мінську конференцію».

Саме в цьому тристоронньому форматі переговори в рамках Мінської групи продовжилися до квітня 1997 року, поки не були фактично зірвані азербайджанською стороною, яка намагалася нав’язати як основи врегулювання неконсенсусные пропозиції, представлені Азербайджаном в ході Лісабонського саміту ОБСЄ 1996 року.

Примітно, що після початку зустрічей на вищому рівні між Вірменією та Азербайджаном, ОБСЄ не розглядала двосторонній діалог в якості заміни переговорів в рамках Мінської групи ОБСЄ. Зокрема, на Стамбульському саміті ОБСЄ 1999 року, підтримавши діалог між президентами Вірменії та Азербайджану і закликавши до його продовження, держави-учасники ОБСЄ в той же час висловили надію на відновлення переговорів в рамках Мінської групи ОБСЄ», — йдеться в коментарі.

На сайті МЗС НКР розміщені документи, зазначені в коментарі.

Источник: NEWS.am

Аспекты.net

загрузка...
загрузка...

You might also like...

У Китаї відкрили найдовший двоповерховий міст

Read More →