Питання фізичної безпеки і статусу Карабаху є абсолютними пріоритетами Вірменії — міністр
12 травня виповнилося чверть століття з дня встановлення перемир’я в зоні нагірно-карабахського конфлікту, нагадав у своїй статті в «Независимой газете» міністр закордонних справ Республіки Вірменія Зограб Мнацаканян під назвою «Крихкий мир Нагірного Карабаху».
Матеріал публікуємо нижче:
«25 років тому було підписано угоду про припинення вогню між Вірменією, Нагірно-Карабахської республікою і Азербайджаном. Необхідно особливо відзначити роль Росії, а також інших країн – співголів Мінської групи ОБСЄ у підписанні цього документа і надалі підтримці режиму припинення вогню.
Ця знаменна дата є хорошим приводом для того, щоб дати оцінку умов і можливостей для переговорного процесу з врегулювання конфлікту, які створилися після закінчення військових дій, і зрозуміти, які кроки слід зробити для запобігання поновлення бойових дій і забезпечення незворотності мирного процесу і встановлення стійкого світу.
Основа для укладення перемир’я була закладена 5 травня 1994 року в столиці Киргизії Бішкеку, де на полях Міжпарламентської асамблеї СНД відбулися переговори між керівниками парламентів Вірменії, Нагірного Карабаху та Азербайджану і був підписаний Бішкекський протокол. У розвиток травневого угоди 26-27 липня 1994 року було укладено додаткову угоду, якою три сторони підтвердили безстроковий характер режиму припинення вогню, аж до досягнення остаточного врегулювання конфлікту.
6 лютого 1995 року вступили в силу домовленості про зміцнення режиму припинення вогню, досягнуті між Вірменією, Нагірно-Карабахської Республікою і Азербайджаном під егідою співголовування Мінської групи ОБСЄ. Угода містить цілий комплекс значущих у військовому відношенні заходів щодо стабілізації кризових ситуацій і консолідації режиму припинення вогню.
Міжнародне співтовариство рішуче підтримало угоду про припинення вогню. Будапештський саміт ОБСЄ привітав підтвердження сторонами конфлікту угоди від 12 травня 1994 року. Слід зазначити, що в 1992-1993 роках міжнародне співтовариство робило спроби укладення перемир’я, однак цьому перешкоджала послідовна політика Азербайджану щодо силового вирішення конфлікту. Так, до літа 1992 року азербайджанські збройні сили окупували 40% території Нагірного Карабаху, здійснивши етнічні чистки.
Перші передумови для безстрокового укладення угоди про припинення вогню з’явилися лише на початку 1994 року, коли Армії оборони НКР вдалося відбити останні спроби Азербайджану вирішити конфлікт силовим шляхом і вийти на оборонні рубежі, з яких можна було забезпечити фізичну безпеку населення Нагірно-Карабахської республіки. Таким чином, в зоні конфлікту встановилася Військова рівновага, і в цих умовах азербайджанська сторона погодилася на переговори щодо припинення вогню.
Унікальність режиму перемир’я, встановленого на основі угоди від 12 травня 1994 року, а також додаткових угод є в тому, що воно зберігається зусиллями самих сторін. На лінії зіткнення між Нагірним Карабахом і Азербайджаном немає скільки-небудь значущої міжнародної присутності.
Кінець військового етапу конфлікту створив в Нагірному Карабасі умови для мирного життя, побудови вільного і стабільного суспільства. Сьогодні Нагірний Карабах-не тільки назва конфлікту, а й самостійна політична одиниця з динамічним суспільством, спрямованим до розвитку. І все ж безпека людей залишається найбільш вразливою.
За чверть століття, що минув з часу укладення перемир’я, азербайджанська сторона неодноразово намагалася порушити встановлену рівновагу і знову створити передумови для силового вирішення конфлікту. Пік ескалації припав на квітень 2016 року, коли азербайджанські війська, порушивши режим припинення вогню, перейшли в широкомасштабний наступ на північному і південному ділянках лінії зіткнення.
Підсумки квітневої ескалації ще раз підтвердили відсутність альтернативи мирному врегулюванню конфлікту. Незаперечно і те, що кожна спроба застосування сили і кожне погублене людське життя ще більше поглиблюють прірву між сторонами, підривають залишки довіри, надзвичайно ускладнюючи переговорний процес.
Квітневе широкомасштабний наступ Азербайджану наочно продемонструвало, що неухильне виконання угоди є запорукою фізичного виживання і безпеки народу Арцаха. Співголови Мінської групи ОБСЄ ясно і недвозначно наполягли на тому, щоб сторони неухильно дотримувалися своїх зобов’язань в рамках угод 1994-1995 років.
Підтримання і зміцнення режиму припинення вогню шляхом здійснення заходів по зміцненню довіри і безпеки сприяють стабілізації ситуації в зоні конфлікту і створюють сприятливі умови для мирного переговорного процесу. У цьому зв’язку важливе значення мала домовленість між прем’єр-міністром Вірменії і президентом Азербайджану про зміцнення режиму припинення вогню і створення прямої лінії зв’язку між сторонами, досягнута на полях саміту СНД в Душанбе восени минулого року. Важливо і те, що ці домовленості про зміцнення режиму припинення вогню були знову підтверджені на Віденському саміті поточного року.
Разом з тим, на жаль, доводиться констатувати відсутність інституційних механізмів консолідації режиму припинення вогню і раннього попередження можливої ескалації, що є серйозною перешкодою для повного виконання угод 1994 і 1995 років. У цьому контексті надаємо важливість практичного здійснення домовленостей по створенню механізмів зниження ризику, які досягнуті на самітах у Відні і Санкт-Петербурзі в 2016 році, зокрема щодо розширення місії особистого представника діючого голови ОБСЄ, а також створення механізму розслідування інцидентів.
Хотілося б особливо відзначити, що виконання зобов’язань в рамках угоди виходить з інтересів всіх сторін. Угода від 1994 року має безстроковий характер, і в його рамках всі сторони взяли на себе зобов’язання щодо мирного врегулювання на основі переговорів і незастосування сили. Тобто незастосування сили-це не поступка будь-якої сторони, а чітке зобов’язання, дотримання якого має бути вихідною точкою врегулювання.
На завершення можна констатувати, що підписання угоди про припинення вогню показало, що при залученні всіх сторін у конструктивний переговорний процес можна досягти відчутних результатів. Угода стала можливою в тому числі завдяки прямим контактам між Нагірним Карабахом і Азербайджаном, що ще раз підтверджує необхідність відновлення повноцінного переговорного формату за участю всіх сторін.
Висновок перемир’я сприяло усуненню наслідків військової агресії, розв’язаної Азербайджаном. А мирний процес, у свою чергу, повинен бути націлений на усунення першопричини конфлікту, а саме – порушення Азербайджаном невід’ємного права народу Нагірного Карабаху на самовизначення. У зв’язку з цим питання фізичної безпеки і статусу Нагірного Карабаху є абсолютними пріоритетами Вірменії в питанні мирного врегулювання».
Источник: Panorama
