У Львові розповіли про постать Садока Баронча
У Львові відбулася друга екскурсія із серії “Львівські вулиці та їх патрони” від ГО “КонтрФорс”. Подію організували у рамках інформаційно-освітнього проекту “Краса міста”. Цього разу гіди Назарій та Юлія Лоштин розповіли про постать Садока Баронча, а запрошений отець-домініканець Ігор Гнюс поділився історією створення ордену на Львівщині. Кореспондентка 032.ua побувала на екскурсії та пропонує ознайомитися з постаттю Садока Баронча й фактами про вулицю, яка названа на його честь, і тематичними місцями у Львові.
Хто такі домініканці
Як розповів отець Ігор Гнюс, засновником ордену домініканців є святий Домінік (Гузман). Він був звичайний єпархіальним священником, але як помічник єпископа часто подорожував Європою. Коли святий Домінік перебував на півдні Франції, побачив велику проблему з церквою: озброєні єретики загрожували цілій католицькій цивілізації. Причиною цьому він вважав брак катехизації, відтак заснував орден проповідників. До ордену увійшли брати, які були монахами і священниками, але при цьому мали університетську освіту — знали теологію, філософію, слідкували за актуальними науковими дослідженнями того часу.
До Львова домініканці прибули, за даними самого ордену, разом із Констанцією, дружиною князя Лева, патрона нашого міста. Неподалік площі Старий Ринок у Львові стоїть храм святого Івана Хрестителя. Деякі дослідники вважають його храмом палаців, де жив львівський князь із дружиною. Серед іншого, Констанція привезла до Львова образ Матері Божої, який до 13 травня 1946 року перебував у храмі Пресвятої Євхаристії (Домініканському соборі), аж поки його не вивезли монахи до Гданська (Польща).
У нашому місті діяльність домініканців полягала у будівництві храмів, веденні служб, молитвах та щоденному навчанні. Зокрема, і Садок Баронч, як домініканець, був людиною освіченою. Львівські монахи мали великий вплив не лише на розвиток культури та науки, а й на поширення Євангелія. Монастир Божого Тіла був свого розу базою, де готували місії на Крим і аж до Багдаду.
Зараз діяльність домініканців у Львові, як зауважує отець Ігор, досить обмежена. 1946 року більшовики вигнали монахів з їхнього останнього пристанку, і повернулися вони до Львова аж у 2010 році. Храмів ордену так і не віддали, тож зараз вони працюють у каплиці Розена (каплиці Матері Божої Неустанної Допомоги) біля храму Стрітення Господнього на вулиці Винниченка, 30. Домініканці проводять душпастирські центри, щодня служать службу, влаштовують інформаційні зустрічі тощо.
“Діяльність домініканців завжди є освітньою. Але передовсім, щоб давати, треба мати. Тому їхні головні завдання — працювати над собою і своїми чеснотами, особистою та спільною молитвою, щоденно щось вивчати. Зараз у Львові є четверо домініканців, які живуть у квартирі, яку адаптували під монастир. Там є капличка і бібліотека. Її допомогли купити брати-домініканці з-за кордону”, — додав отець Ігор.
Які таємниці приховує вулиця Садока Баронча у Львові
За словами гіда Назарія Лоштина, невеличку вулицю, довжиною близько 60 метрів, створили у 1934 році й назвали на честь галицького релігійного діяча, історика та фольклориста Садока Баронча. Під такою назвою вона проіснувала до Другої світової війни, поки комуністи не переназвали її на честь соціаліста Михайла Петрашевського. Останній — росіянин, відомий революціонер середини 19 століття, який більшу частину життя пов’язав у Санкт-Петербурзі. Там закінчив юридичний факультет та почав працювати перекладачем у міністерстві закордонних справ. Разом зі своїми друзями створив гурток “петрашевців”, які щоп’ятниці збиралися і обговорювали свої революційні плани. Коли про це дізналася влада, їх покарали: Петрашевського і ще 20 осіб засудили до безстрокової каторгу, яку вони відбували на Сибірі. Там він і помер. І хоч революції Петрашевський так і не зробив, це не завадило радянській владі назвати на його честь вулицю у Львові, до якого він не мав жодного стосунку.
У 1993 році вулиці повернули історичну назву — Садока Баронча. Зараз вона перебуває у поганому стані: вартує подивитися лише на дорогу. Кілька будинків, які розташовані на цій вулиці представляють різні стилі, хоч більшість із них датована початком ХХ століття. Тут є типова радянська споруда, будинок у стилі міжвоєнного функціоналізму та справжня “перлина” початку ХХ століття — будинок №5. Про нього майже нічого не відомо, але архітектурний стиль “говорить” сам за себе.
Двоповерхова будівля має чудово декорований фасад: є балкон з металевою ковкою, який підтримують дві чоловічі фігури, з іншого боку виступ кімнати, який тримають атлант і каріатида. Над входом є дві жіночі постаті, а між ними — картош для герба, або ж декор під нього. Під самим дахом також є герб зі зображенням будівельного трикутника і циркуля. Всередині під’їзду збереглися залишки кріплень для поручнів, автентична ковка на сходовій клітці, на підлозі — плитка початку 20 століття, а також рідкісні люксфери (скляні призки для освітлення підвальних приміщень) з оригінальними клеймами.
Хто такий Садок Баронч
Садок Вінцентій Фереріуш Баронч, син Григорія (1814 — 1892) — уродженець міста Станіславів (нині — Івано-Франківськ). Був відомим галицьким релігійним діячем, істориком, фольклористом, ченцем-домініканцем, який походив з бідної вірменської родини. Назвали його на честь домініканського ченця з Валенсії, святого Вінсента Феррера. Інколи історики називають його Вікентієм Григоровичем. Відтак, зв’язок Баронча із домініканським орденом прослідковувався ще з дитинства.
Дитинство у Садока Баронча було сповненим пригод. У автобіографії він згадує про те, як одного разу мало не втопився в баюрі, а також як заснув, коли читав книгу, і підпалив себе. Тоді його врятувала мама. Відомо, що у ранньому віці він затинався, через що терпів насмішки однолітків, але з часом цю проблему переборов.
У Станіславові він навчався три роки у початковій школі, а потім вступив у місцеву цісарсько-королівську гімназію. Щоб поступити в гімназію на той час, потрібно було добре знати німецьку мову, якою там викладали. ПІсля закінчення гімназії, Баронч хотів вступити до Духовної семінарії у Львові, але місця для нього там не знайшлося, тож він подався на філософський факультет Львівського університету.
Водночас надіслав листа Папі Римському з проханням дозволити йому перейти з вірменського на римо-католицький обряд. Його родина, яка уже мала кількох відомих духівників, не зрозуміла такого рішення Садока. Але очікування відповіді від Папи зайняло 5 років. За цей час Баронч встиг повчитися на філософії та богослов’ї у Львівському університеті. Освітою Баронч не був задоволений, тож закінчив філософію екстерном, а на теології провчився лише 2 із 3 обов’язкових років. Паралельно він вступив на навчання у школу при Домініканському монастирі, де вивчав догматичне богослов’я.
У 1835 році, коли Садоку Барончу був лише 21 рік, він приєднався до Ордену домініканців. Пізніше він писав, що це було занадто поспішне рішення. Втім, він хотів стати священником, бо до цього його заохочувала мама. Коли він вступив у чернецтво, йому дали ім’я на честь святого Садока, блаженного домініканця, якого замордували монголи у Сандомирі (Польща) у 13 столітті.
Опісля він деякий час навчався у богословській школі при Домініканському монастирі, і 21 липня 1838 року став священником. У мемуарах згадував цей день як один із найщасливіших, але разом з тим і останній щасливий день у своєму житті. Кілька років по тому Баронч подався у тривалі мандри по сучасній Львівщині. Певний час проповідував у Жовкві, був парохом і настоятелем у селі Тисмениця, аж поки 1955 року опинився у селі Підкамінь, де залишився на 40 років аж до смерті.
Під час перебування у монастирі в Підкамені, Баронч активно займався науковою діяльністю. Коло його зацікавлень було доволі широким — це і вірменська спадщина регіону, бо він ніколи не забував про своє коріння, й історія домініканських монастирів, й історія міст, які він відвідав, а також українська література і фольклор. Помер він 1892 року у Підкамені, де й похований.
Місця Садока Баронча у Львові
У Львові є монастир святого Онуфрія, який зараз належить греко-католицьким монахам-василіанам, до яких Садок Баронч має безпосередній стосунок. У межах своїх наукових зацікавлень він вивчав і діяльність цього ордену.
Відомо, що Садок Баронч листувався з греко-католицьким священником Антонієм Петрушевичем, якому повідомляв про заслуги василіан щодо розвитку української літератури. Спілкувався він і з монахами-василіанами Модестом Гнаткевичем, Михайлом Коссаком і Климентом Сарницьким, видатними постатями того часу, дослідниками історії василіан. У них Баронч часто просив рукописи та матеріали щодо діяльності ордену. Результатом його зацікавлення василіанами став рукопис “Katalog W.W. O.O. Bazylianów słynących nauką i cnotą w Polszcze ułożył Ksiądz Sadok Barącz” (прибл. пер. “Каталог “Василіяни, відомі науково та чеснотою в Польщі”), який переписав з оригіналу молодий Станіслав Івашкевич 1885 року. У цій праці автор детально розповів про діяльність василіан, серед яких багато відомих українських монахів.
Садок Баронч мав неабияке зацікавлення в українській літературі та фольклорі. Після тривалих мандрів Галичиною, він багато почув і почав збирати ці твори. Так був опублікований переказ “Бідний Івась”, згодом — “Байки, анекдоти, прислів’я, приказки і пісні на Русі” (1866). Байки він записував польською мовою, а прислів’я і приказки — українською в латинській транслітерації. Чому він так робив, не відомо. Втім, його книга вплинула на подальший розвиток української літератури: до цієї книги звертався Іван Франко, коли готував свої “Галицько-руські народні приповідки” та Володимир Гнатюк, коли створював “Галицько-руські анекдоти”. Єдиний мінус книги, який відзначають дослідники, що автор не записував місця, звідки взяв конкретні вислови, а географія його мандрів була досить широкою.
Ще одне місце, пов’язане з домініканцями — храм святого Івана Хрестителя у Львові. Вважається, що він існує ще з 13 століття. Наприкінці 80-х років минулого століття Роман Багрій провів археологічне дослідження та виявив матеріали, які підтверджують походження храму з тих часів.
Перше записане свідчення про храм — 1371 рік, коли львівський староста Іван документально засвідчив, що дарує костелу село Годовиця. Зовнішній вигляд сакральної споруди зазнав багато змін. Реконструкцій проводили дуже багато, і здебільшого вони були неякісні та непрофесійні. Храм пережив дві масштабні пожежі — у 1623 та 1799 році. Після останньої будівля простояла в аварійному стані майже 40 років, аж поки її не взяли ремонтувати у 1836 році. Капітальна реконструкція будівлі відбулася і у 1877 році, під керівництвом Юліана Захаревича, який перебудував храм на більш сучасний манер. Роботи виконувала фірма Івана Левинського, яка змінила майже все, що можна було змінити. Дехто з львів’ян назвав реконструкцію трагедією.
Із 1993 року споруду передали Львівській картинній галереї, тож донині там діє музей найдавніших пам’яток Львова. Свого часу там можна було побачити макети Львова різного періоду авторства сім’ї Качурів. Зараз їх перенесли у підземелля Гарнізонного храму.
Важливо зазначити, що у 19 столітті після чергової реконструкції, у храмі знайшли скриню з документами. Один зі знайдених документів, датований 13 століттям і є найстарішим у Львові. Це булла Папи Григорія IX від 22 серпня 1233 року, яким Папа Римський надає дозвіл домініканцям, які вирушили на землі сарацинів і невірних (наші землі у той час були землями невірних з погляду католицької церкви), право сповідати людей у Львові. З цього можна зробити висновок, що уже за 17 років від створення ордену — 1216 року — домініканці виявляли зацікавлення до земель сучасної України.
Про цей документ, який зараз зберігають у Центральному державному історичному архіві у Львові, згадував і Садок Баронч, який був дослідником домініканської спадщини. У монументальній двотомній праці “Нарис історії ордену проповідників Польщі”, він писав про монахів на території Польщі та окремі монастирі. Пишучи про історію львівського Домініканського монастиря, він згадує про цей документ і зазначає, що можуть бути й інші артефакти, які би розповідали про історію домініканців на Галичині.
Садок Баронч був вірменином за походженням і ніколи не відрікався від свого походження. Хоч сам він народився у Станіславові, його родина походить з Угорщини. Баронча схиляли до служби у вірменському обряді, оскільки представники його родини були духівниками. Наприклад, про отця Миколая Баронча сам Садок писав, що той навчався у Львові у Папській колегії театинців на вулиці Кривоноса для вірмено-католиків та українських католиків. Він відівчився у колегії 8 років, за цей час брав активну участь у теологічних диспутах. Після висвячення, отця Миколая скерували з місіонерською діяльністю до Криму, звідки він писав сумні листи, що на півострові вірмен майже не залишилося. Згодом повернувся до Львова й працював як духовна особа, був сповідником монахів і керівником банку Mons Pius (установа при Вірменській церкві). Помер 1834 року, після того як висповідав хворого на холеру вірменина і заразився від нього.
Домініканця Садока Баронча знають насамперед як автора досліджень про історію вірмен Галичини. Найвідоміші книги — “Нарис історії вірмен”, “Життя славетних вірмен Галичини”. Остання праця має для українців першочергове значення, оскільки таким чином можна дізнатися про видатних діячів тієї епохи. “Життя” Баронч присвятив вірменському архієпископу Самуїлу Стефановичу. Серед іншого, Садок Баронч був і автором невеликого дослідження про українського драматурга вірменського походження Якуба Ґавата, на честь якого у Львові назвали театральний фестиваль “Кіт Ґаватовича”.
У віці 21 року він став монахом-домініканцем, змінивши обряд з вірмено-католицького на римо-католицький. Він вступив до новіціату, отримав постриг та свячення, після чого почав діяльність як духівник та науковець. Деякий час Баронч викладав при монастирі Святе Письмо та почергово був то парохом, то бібліотекарем. Домініканська бібліотека є однією з найстаріших у Львові і єдина, яка може простежити історію до середини 14 століття. Вона існувала при монастирі до 1946 року, аж поки домініканців не вигнала з міста радянська влада, і бібліотеку вивезли на територію сучасної Польщі. Зараз у цьому приміщенні розташований один із залів Львівського музею історії релігії.
Згодом Садока Баронча відправили до Жовкви, де він деякий час був проповідником. Бував він і у Тисмениці, де був парохом і настоятелем, і де його обрали керівником національної ради, яку створили під час “весни народів”. Він сам згадував, що не дуже хотів цього, але мусив погодитися через свій статус пароха.
Після “весни народів” Баронч продовжив свою діяльність у монастирі в Підкамені — з 1855 року і до кінця життя у 1892 року. Там він деякий час також був настоятелем монастиря, але швидко від цього відмовився. Натомість активно займався впорядкуванням давнього бібліотечного архіву та виконував обов’язки заступника настоятеля. Також активно розгорнув свою наукову діяльність — усі його праці були видані у той період. Хоча у Підкамені йому дуже не вистачало наукових новинок і у листуванні з колегами він постійно просив прислати якісь матеріали.
Зі спогадів Садока Баронча відомо, що у нього була можливість покинути монастир у Підкамені. Граф Потоцький запропонував йому виїхати до Вілянува (Вілянівського палацу, старої королівської резиденції Яна ІІІ Собеського), де би той мав керувати бібліотекою та бути фамільним сповідником Потоцьких. Але монах не зрадив своїх переконань і відмовився.
Хоча статус монаха-домініканця не перешкоджав Барончу виступати в ролі критика церкви і самих домініканців. Наприклад, коли він видав свою фольклорну книгу, у ній містилося багато текстів, які з негативної сторони показували представників церкви. Керівництво ордену цю книгу не сприйняло, але він все одно її видав власним коштом.
Щодо критики ордену, Барончу приписують також книгу, яка вийшла анонімно у Берліні 1870-х років. Це була книга про домініканців у Галичині з критикою монахів. У ній дослідники знайшли багато біографічних матеріалів, схожих із життям монаха. Зокрема, є згадка про домініканця, якого відправили до Підкаменя на покарання за те, що він говорив. Він нібито під час проповіді запитав у парафіян: “Чи знаєте ви, що таке пекло? Відчиніть двері будь-якого монастиря, і побачите справжнє пекло”. Чим він керувався і що точно мав на увазі, історики сказати не можуть.
Разом із тим, своєю діяльністю Баронч прославив Підкамінь. Це було основне місце його перебування, де він здобув славу як науковець та домініканець. Саме за цією славою його досі пам’ятають. Відеозапис екскурсії про Садока Баронча:
Джерело: 032.ua
